Мешканці Миронівки брали активну участь у визвольній війні 1648—1654 років.
У 1667 році укладене Андрусівське перемир’я між Річчю Посполитою і Московською державою, за умовами якого Правобережна Україна, у тому числі й Південна Київщина, залишилася у складі Речі Посполитої.
У 1711 році укладено мирну угоду, за умовами якої Київщина знов опинилася у складі Речі Посполитої. До Миронівки та інших міст, містечок, сіл краю знов повернулася польська шляхта, яка значно посилила утиски українського селянства.
Наприкінці XVIII століття Миронівка перейшла у власність графів Браницьких. У 1869 році Браницькі продали свої землі разом із цукровим заводом удільному відомству.
З початком першої світової війни населення Миронівки зменшилося внаслідок мобілізації майже на третину. Голод і холод лютував у сім’ях миронівчан.
Навесні 1921 року сільська рада виділила землю під плантацію буряків для заводу, виділила селянам 113 наділів присадибної землі.
У 1923 році селище Миронівка стала районним центром, до складу якого увійшли землі, що до того були в межах колишніх Козинської та Караписької волостей.
На початку 1930-х років було створено два колгоспи — імені Сталіна та «Більшовик».
У 1924 році в Миронівці мешкало 3940 осіб, станом на 1938 рік, коли вона стала селищем міського типу, чисельність населення збільшилась до 6616 осіб.
Наприкінці липня — на початку серпня 1941 року поблизу Миронівки розгорнулися запеклі бої. З перших днів визволення мешканці селища самовіддано працювали, відбудовуючи зруйноване господарство.
У 1969 році завод вже переробляв щодоби 18,5 тисяч центнерів буряків, за що колектив одержав перехідний Червоний прапор Міністерства харчової промисловості СРСР.
Значним господарством міста стало автотранспортне підприємство (у 1959—1966 роках — автопарк).
У 1985 році в Миронівці був споруджений меморіальний комплекс до 40-ліття перемоги у другій світовій війні, який будувався коштом багатьох підприємств та організацій міста.
Історія Миронівки
